ПОДІЇ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ТЕРИТОРІЇ ЦУМАНСЬКОЇ ПУЩІ
Масштабна і кровопролитна Перша світова війна охопила 38 держав з населенням 1,5 млрд. чол, перекроїла карту світу, докорінно змінила долі країн і народів. За 4 роки війни загинуло стільки ж людей, скільки у всіх попередніх європейських війнах за тисячу років: вбито 10 млн. чол., поранено та покалічено до 20 млн. осіб.
Перша світова війна, вогняним вихором прокотилася і по території Волині, яка через своє географічне положення від початку війни стала прифронтовою зоною з усіма негативними наслідками такого становища: припиненням діяльності установ, навчальних закладів, їх евакуацією на південь і схід країни, окупацією.
Трагічним є той факт, що українці воювали по обох сторонах фронту – як в австро-угорській та німецькій армії, так і в російській. Під час Першої світової війни українці становили близько третини складу російської армії. З українців складалася більшість елітних бойових підрозділів імперії. 200 тисяч українців знаходились в рядах австрійської армії. На фронті перебувало 61 % працездатних чоловіків із сільської місцевості.
Враховуючи, що загалом склад обох супротивників був інтернаціональним, є підстави стверджувати: на Волині зійшлися в кривавій борні представники фактично всіх європейських народів.
В 1915 році австро-угорські та німецькі війська, перегрупувавшись, перейшли у наступ, здійснивши ряд вдалих операцій проти російської армії.
У серпні-вересні 1915 року російське командування почало загальний відступ, щоб уникнути оточення своїх військ. Про становище, яке склалося у містечку Клевань у серпні 1915, пише генерал А. Денікін, чию 4-ту Залізну стрілецьку дивізію перекинули під це містечко: «Привівши дивізію форсованим маршем у Клевань вночі, я застав там повний хаос. З боку Луцька наступали австрійці, тиснучи на наші дружини і спішену кінноту, ніякого фронту по суті вже не було, і шлях на Рівне був відкритий».
Стабілізація фронту спонукала австро-угорське та російське командування до створення оборонних рубежів та фортифікаційних споруд по всій лінії протистояння. Подекуди, оборонні рубежі тягнулися на 5-9 км в глибину. Оборона складалася з двох-трьох ліній суцільних окопів, з’єднаних між собою. На лініях оборони облаштовувались бійниці. Поряд з окопами було створено мережу дротяних загороджень, підступи до яких були заміновані. На окремих ділянках крізь дротяну загорожу пропускався електричний струм високої напруги. Австро-угорці мали на озброєнні вогнемети.
Великі площі добре збережених укріплень, траншей та фортифікацій першої світової можна і зараз побачити на території Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» та на прилеглих територіях.
22 травня 1916 р., понад сто років тому, розпочався так званий Брусилівський (Луцький прорив), значні події якого пройшли саме по території Ківерцівського району.
На території Цуманської пущі з російської сторони стояла 8-а армія О. Каледіна (225 тисяч бійців та 775 гармат), їй протистояла австро-угорська армія ерц-герцога Йосифа-Фердінанда (147 тисяч бійців та 575 гармат).
22 травня (4 червня) 1916 р. розпочався масовий артобстріл, який частково зруйнував окопи першої та частково другої ліній. 23 травня російська піхота пішла в атаку, рухаючись хвилями (по 3–4 смуги в кожній), одна за одною через 150–200 кроків. Перша хвиля, не затримуючись на першій лінії, відразу ж атакувала другу. Третю лінію атакували третя і четверта хвилі, які перекочувалися через перші дві (цей спосіб одержав назву «атака перекатами» і пізніше був використаний союзниками на західноєвропейському театрі війни). До кінця дня прорвали першу смугу оборони австро-угорських військ, та місцями другу; солдати групи генерала Зайончковського, а саме 30-й корпус, після 14-ї години в районі Чорнижа знову пішов на штурм, не звертаючи увагу на великі втрати.
За три дні наступу на Волині російські війська прорвали оборону противника та просунулися на відстань до 30 км. Значна частина бойових дій проходила саме територією Цуманської пущі.
Лише за перший день прориву, і лише в авангардному 30-ому Армійському корпусі російські війська втратили убитими і пораненими біля 1900 солдатів і 29 офіцерів. Російська армія використала отруйний газ у перший день наступу біля с. Чорниж. Не знала спокою і військова авіація.
25 травня після тяжкого бою підрозділи армії Калєдіна захопили станцію Ківерці, а пізніше, переслідуючи австрійські дивізії, оволоділи Луцьком, закріпивши позиції на р.Стир по лінії Луцьк – Рожище – Колки, на правому березі ріки.
Згодом, лінія фронту поступово перемістилась по руслу річки Стохід, де російські війська зазнали величезних втрат, безуспішно намагаючись пробитись до Ковеля. У 30-і роки ХХ ст. в еміграції відомий російський історик Антон Керсновський писав, що здобуті перемоги під Луцьком „були потоплені в крові липня-жовтня під Ковелем. Було перебито 750 000 офіцерів і солдат – як раз найкращих. [...] Болота Стоходу поглинули відновлені заледве полки гвардії, з якими полягла і решта імператорської піхоти. [...] Замінити їх було ніким. [...] Йому [ворогові] дали час оправитися, а потім стали наносити удари в найміцніші його місця замість того, щоб бити в найслабші. І лаври Луцька змінилися терновим вінком Ковеля”.
А ще через рік, у 1917 році, після революції в Росії, фронт почав розвалюватися, солдати кидали зброю, амуніцію, і розходилися - хто по домівках, а хто - на громадянську війну. Російське командування не змогло використати Брусиловський прорив для перелому ходу війни на користь Росії. Деякі іноземні історики вважають, що внаслідок цього революція в Росії стала неминучою. У російській історіографії домінує уявлення про Брусиловський прорив як про велику операцію Першої світової війни (принаймні, на російському фронті), що мала переломне значення для всього ходу війни. Визнання безумовного успіху Брусиловського прориву залишило без відповіді питання, чому Німеччина і Австро-Угорщина не були розбиті до кінця 1918 р., а Росія безславно вийшла з війни, підписавши принизливий сепаратний Брестський мир навесні 1918 р.
Уже на початку 1920-х років, признавши значимість прориву австро-угорського Північного фронту для Італії та Франції, дослідники вказували на прорахунки Брусилова: недостатня підготовка військ, помилки у визначенні обстановки і виборі напряму удару, величезні втрати Південно-Західного фронту (тільки за перші півтора місяці боїв – до півмільйона осіб). Військові, сучасники Брусиловського прориву, з одного боку, відзначали безсумнівний успіх першої фази Луцького прориву – знищення 4-ї австрійської армії ерцгерцога Йосифа-Фердинанда і захоплення Луцька, підкреслювали також переможні дії 9-ї армії генерала Платона Лечицького на лівому фланзі, а з другого – вказували на відсутність у Брусилова стратегічного замислу, легковажне ставлення до важких страт у підпорядкованих йому армійських підрозділах, помилковість атак на укріплені німецькі позиції під Ковелем.
Війна принесла на Волинь господарську розруху, завдала великих людських та матеріальних втрат. Фронт, який розіп`яв Волинь практично навпіл, поділив і людські долі. Десятки тисяч біженців, знищені домівки. Міста та села зазнали нищівних руйнувань. Особливо постраждали села Сильненської, Тростянецької, Рожищенської та Колківської волостей. Зовсім знищені були Дерно та Липно. Жителів прифронтових сіл Волинської губернії використовували на будівництві оборонних укріплень, їх оселі грабували та розбирали для спорудження бліндажів; худобу, що залишилась, відбирали для потреб армії, а мешканців переселяли в тил.
Впродовж активних бойових дій на Волині, в період з серпня 1915 по грудень 1917 року, загинуло щонайменше 350 тисяч солдатів та офіцерів багатонаціональних військових формувань імперських армій: німці, австрійці, росіяни, угорці, чехи, словаки, поляки, українці, хорвати, словенці та інші народи сучасної Європи. На території сучасної Волинської області практично не збереглась і мала частина усіх військових поховань. Майже всі військові поховання були знищені в результаті господарської діяльності, меліорації, свідомого нищення пам’яті про Першу світову війну та звичайного побутового варварства.
Відповідно до класифікації об’єктів культурної спадщини, поданої у Законі України “Про охорону культурної спадщини”, бойові укріплення Першої світової війни, в першу чергу слід віднести до об’єктів історії. Вивчення цих об’єктів актуальне насамперед для ліквідації “білих плям” у нашому минулому, для формування “українського погляду” (а не тільки імперського) на історію. Крім того сьогодні, коли перспективним видом туристичної діяльності є військово-історичний туризм, важливе значення має музеєфікація об’єктів Великої війни, включення їх до туристичних маршрутів, в чому зацікавлені не тільки мешканці України, але й ряду європейських країн. Військово-історичний туризм передбачає відвідання військово-історичних об’єктів (що відносяться до військового минулого) – військових меморіалів і цвинтарів, полів битв, давніх оборонних споруд і фортифікацій, елементів колишньої військової інфраструктури, спеціалізованих музеїв, збірок, експозицій та ін.
З метою збереження об’єктів культурної спадщини періоду Великої війни доцільно провести їх докладний облік, паспортизацію, картографування і внести до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Лише після цього зазначені об’єкти набувають статусу пам’яток. Нагальною потребою є видання каталогу, який би містив повний опис об’єктів культурної спадщини. Щоб запобігти подальшому руйнуванню оборонних споруд, доцільно створити на цій території заповідну зону і розробити туристичні та екскурсійні маршрути з метою ознайомлення з історико- культурними пам’ятками Великої війни, видати відповідні путівники.
Публікацію підготував Савчук Павло, начальник відділу по еколого-освітній та рекреаційній роботі Ківерцівського НПП "Цуманська пуща".
ФОТОАЛЬБОМ "Перша світова на території Цуманської пущі "
Продовження: ФОТОАЛЬБОМ "Перша світова на території Цуманської пущі - 2"
