Огляд маєтку Корвін-Піотровських в с. Прилуцьке


31 січня 2017 року, працівники Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща» Грицюк Юлія та Рудік Максим, з метою досліджень туристично–рекреаційного потенціалу сіл Ківерцівського району оглянули маєток Корвін-Піотровських у селі Прилуцьке. Це – одна зі споруд середини XIX ст., що належала сім’ї польської поетеси Габріели Запольської. За декілька кілометрів від залишків будинку знаходиться Панський ліс, який входить до нашого парку, і є улюбленим місцем відпочинку веломанів Луцька. Батько Габріелі Запольської Вінцент-Казімєж-Ян Корвін-Піотровський (1828-1896) був маршалком волинської шляхти і володів двома фільварками – у селі Підгайці та в Ківерцях. У Ківерцях він збудував розкішний палац, в якому побував навіть цар Олександр II. Яка саме споруда зустрічає нас тут, нині достеменно невідомо. Деякі джерела наполягають, що це - житлова будівля, інші - вказують на архітектурні риси, характерні для католицьких каплиць. Що ж, Вінцент Корвін-Піотровський дійсно був відомим своєю набожністю і мав можливість збудувати місце для молитви. Будівля, яку ми відвідали, була майже зруйнована в період другої світової війни. Тут була також прибудова, що разом з центральною спорудою служила в різні часи сільською радою, клубом, в 50-х роках могла б стати музеєм, якби не відсутність організаторів і засобів. Біля залишків маєтку знаходиться новозбудована церква і невеличкий сад який колись ймовірно належав сім'ї поетеси. Ми заміряли найбільше дерево в саду – липу, обхват її близько 550 см, вік – до 400 років. Біографічна довідка Габріели Запольської. Габріеля Запольська народилась у с. Підгайці на Волині у міщанській родині. Її батько був заможним міщанином, мати — Юзефа з Карскіх — колишньою танцівницею балету з Варшави. Габріеля навчалася у рідному домі, недовгий час — в установі Sacrе Coeur, а згодом — у Львівському педагогічно-науковому інституті. У 1882 році, стала актрисою, виступала у Кракові, Львові, Познані та в галицьких мандрівних трупах. З 1897 року професійно займалась акторською діяльністю, однак вважала, що її майстерність не була належно оціненою. Через постійні конфлікти із театральним середовищем вона змушена була в 1889 році виїхати у Париж задля вдосконалення акторських талантів та більшої слави. В Парижі працювала у складі відомого «Вільного театру» (фр. — Thеаtre Libre), а згодом — модерністичного «Thеаtre de L'Oeuvre». Перебувала там 5 років, однак суттєвих успіхів Запольська не досягла. Після повернення у Польщу знову виступала в мандрівних і паркових колективах, зрештою потрапила до краківського театру, керівником якого був Тадеуш Павліковскі. Тут Запольська досягла певного успіху. Як письменниця дебютувала у 1883 році під псевдонімом Габріеля Запольська. Дебютувала оповіданням «Один день з життя троянди» (пол. Jeden dzień z życia róży) (1881). Спочатку у львівській, а пізніше у варшавській пресі публікувала новели і повісті. Її твори «Малашка» (1883), повісті «Кашька-Каріатида» (1885—1886) та «Переддень пекла» (1889) стали об'єктом численних дискусій, викликали обурення консервативної критики через яскраво виражений у них натуралізм; у повістях «Про що не говорять» (1909) і «Навіть не хочеться про це думати» (1914) порушила тему проституції і суспільних хвороб. Запольська написала багато новел, повістей і творів драматургії, серед яких найвідомішим є «Мораль пані Дульської», яка не сходить зі сцен до сьогодні. Протягом усього свого життя Запольська конфліктувала із директорами і режисерами театрів, у яких виступала або у яких ставились її твори. З 1904 року поселилася у Львові, і разом із другим чоловіком, живописцем Станіславом Яновскім, організувала театральну трупу, з якою мандрувала Галичиною. У 1912 році у Празі взяла участь у Виставці праці польської жінки; стала членом мистецької комісії Театру Прем'єр, співпрацювала із львівським Незалежним театром. Після окупації російською армією Львова (вересень 1914) протягом певного часу керувала кондитерською. Мешкала у віллі «Скіз» на Личакові, де провела свої останні роки життя. Померла 17 грудня 1921 року у Львові, похоронена на Алеї Заслужених на Личаківському цвинтарі. У романі «Мелашка», який є біографічним, письменниця згадує цю місцевість: «Темне тло лісу, що оточував село, затуляє горизонт. За той ліс опускалася вогниста куля, розстеляючи свій багряний королівський плащ... Побіля болотистого шляху, на горбку, на простенькому хресті розправив плечі дерев’яний Христос. З села долинала пісня, добре знана в довкружжі: У сусіда хата біла... Якийсь музикант-самоук грав під лісом, і в повітрі дрижала мелодія, яка. відлетівши вдалину, скаржилася і ридала. Дівчина поволі схилила голову і втупила очі в землю. Сонце зайшло. Темний ліс видався зловищем догасаючих променів, що віддалялись, тремтливо і сором’язливо, на захід». Ідучи по селі ми зустріли перекладача творів Запольської - філолога з багаторічним стажем Олександра Ващука. Він підготував збірку творів Габріелі, які раніше українською перекладені не були. Рекомендуємо прочитати! Цікаво написав про Запольську автор Сергій Гупало у цій статті. Ще фото маєтку . Матеріали взято із відкритих джерел Інтернету: Вікіпедії та з перекладів Сергій Гупало.



Догори